Які ми?

Зараз я детально розповім вам про те, які ми з себе

Вітько Горобець:

"Вітька Горобець мужчина з життєвим в чотирнадцять неповних років". Він "високий, худий, з рідким білявим чубчиком - не міг і хвилини спокійно всидіти на місці, Запальний і рвучкий, він так швидко ходив, що Федько мусив бігати за ним підтюпцем". Він уродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти. Вітька, коли мовчить, то червоніє так зрадливо, що навіть його білявий чубчик і той робиться червоним. Коли Вітько йшов на перше побачення, то не летів, а ледве ноги тягнув, бо, видно, зовсім відмовили йому крила. Ніби ж і сміливий хлопець, а так розгубився.

Галя Козачок:

Мене описують як дівчину "з гарними чорними оченятами, такими жвавими, такими привабливими і такими бездонними. ... тоненька шия і маленьки груди, важкі коси й довгі, примхливо вигнуті брови, тоненька, немов вирізьблена, фігурка й чарівна посмішка, що вона вся струнка, весела й швидка, як вогонь на сухій соломі"  Коли я бачу Вітю, то якось змінююсь, чомусь підозріло роблюсь веселою, а мої щоки ледь-ледь рожевіють. І оченята спалахують якимось сяйвом. І ніяковію

        Вітько про Галю: "На її тоненькій дівочій шиї є маленька синя жилка, яка швидко-швидко пульсує. Я бачу традиційні дівочі ямочки на рожевих засмаглих щоках з ледь помітним ніжним пушком біля вух, її тонкі брови, мов крила чарівної птиці. У неї чорні бездонні очі, у яких спалахують вечірні зірниці, дивлячись у них я лечу в космічну глибінь". "Вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою. Через плече висіла сумка з газетами, журналами, листами - під час літніх канікул вона працювала листоношей".

Федько Котигорошко:

"Дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах. Він був"маленький, товстий і флегматичний". Він змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не рекомендували давати. Хлопець вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячище читати семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч часто він не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком.

Він завжди доношував батькові штани і вони завжди в найважливішу хвилину намагалися недоречно з'їхати вниз.